Головна  →  Освітній позитив  →  14 листопада 2017

Гори, мій ліхтарик

Гори, мій ліхтарик

«Діти, ви так гарно співали, що прогнали дощ», - говорить учням молодших класів Спеціалізованої авіаційно-технологічної школи No 203 Поліна Вікторова. – Складайте свої парасольки і віддавайте батькам». Малечі відразу полегшало, адже в руках, окрім парасольок - власноруч виготовлені ліхтарики: тепер повністю можна сконцентруватися на цьому задоволенні – тримати ліхтар на дерев’яній палиці та спостерігати, як він коливається під час ходьби... Не зважаючи на негоду та вечірній час, лише одиниці не приїхали на це свято: вхід біля дендропарку нагадував вулик.

Перший, другий і третій класи Вальдорфської паралелі «Явір» САТШ No 203 разом з вчителями пішли углиб Сирецького дендропарку ... шукати світло. У повній темряві, співаючи пісень. У цьому - завдання свята та його суть: серед темряви знайти світло (ліхтарі на галявині, куди направлялися діти, запалили вчителі), пережити цей досвід, коли - темрява, невідомість, холод і сирість і раптом – світло і радість.

Маленькі діти сприймають світ буквально, предметно: все повинно мати зрозумілий прояв. Для дітей очевидними є прості речі: ліхтарик, який палає в темряві - це найкращий доказ існування світла, на яке треба йти, на яке потрібно орієнтуватися. А пісня, яка лунає в темряві – це найкращий приклад того, як можна підтримувати себе морально і психологічно - спільним співом, - говорить вальдорфський вчитель САТШ No 203 м. Києва Ірина ШАСТАЛ. - Зараз дитина має отримати глибоке переживання, що це – правда: світло – є, турбота людей один про одного - є, і спільно в колі це дуже добре відчувається і переживається.

...На галявині дорослі запалюють дітям їхні ліхтарики, і це – надзвичайно красиво: в темному холодному парку раптом загоряються більше сотні ліхтариків – великих, маленьких, паперових, в скляних баночках, чи – просто свічки. Їх тримають батьки та педагоги.

Коли ми йшли у темряві, було видно, що діти – трішки напружені, але вони співали, навіть шуміли,потім притихли... А після того, як знайшли вогника, стали дуже спокійні, і чекали того, щоб їм запалили їхні ліхтарі. Діти не можуть це сказати, але ми відчували, що вони переживають це як радість - особливо коли ми йшли із своїми ліхтариками, і бачили, що там, попереду, також є хтось з таким же світлом, - говорить вальдорфський педагог, вчитель 2-В класу Поліна ВІКТОРОВА.

СВЯТО ЛІХТАРИКІВ – ЦЕ КУЛЬМІНАЦІЯ, А ПІДГОТОВКА ТРИВАЛА ТИЖДЕНЬ

Після того, як запалили ліхтарі та заспівали пісень, печиво, спечене дітьми напередодні у школі, загорнуте у фольгу, дорослі роздають дітям. «Розламайте його та віддайте тим, у кого його немає. Це мають бути люди з іншої родини», - попросили вчителі дітей. Це – теж цікаво: знайти дорослу людину без печива, поділитися, сказати щось приємне, а, можливо, познайомитися...

Треба сказати, що протягом тижня, який передував святу, діти вивчали пісень, знайомилися з історією про Святого Мартіна, робили ліхтарики та пекли печиво. Традиційно, починаючи з 2-го класу, ми в школі готуємо печиво. Діти замішують тісто, формують печиво, роблячи посередині борозну – аби легше було розламати та поділитися. Це пов’язано з історією про Святого Мартіна, який, будучи римським воєначальником, розрубав свій плащ – символ влади – аби зігріти жебрака... - продовжила пані Поліна. – Загалом же на святі вони отримують переживання і враження, які залишається з ними на все життя. Коли буде скрутна хвилина, цей спогад може підтримати їх та зігріти.

СВЯТИЙ МАРТІН – РИМСЬКИЙ ЛЕГІОНЕР, СВЯЩЕНИК, ЗАСНОВНИК ІНСТИТУТУ КАПЕЛАНСТВА

Свято ліхтариків або День святого Мартіна – улюблене і традиційне свято у вальдорфських школах, традиційно його відзначають 11 листопада. Святий Мартін (Мартін Турський, 317-397рр. н.е.) – римський воєначальник , священик, єпископ. Історія, якої навчають дітей – про те, як він, офіцер кінноти, одного разу, зустрівши жебрака, розрубав мечем свій плащ (його називали «капою») та зігрів нещасного. Уві сні майбутній святий побачив Христа, який сказав йому, що цим плащем він зігрів, власне, його. Також Святого Мартіна вважають засновником інституту капелантва: згодом друга частина плаща святого стала предметом вшанування у французькій армії: для плаща створили похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у ньому - капеланом.

У дорослої людини це свято викликає бажання відчувати своє внутрішнє світло, і якщо воно – не сильне, то потрібно підсилити, а може, кому, й запалити... Тому що попереду - складні нелегкі часи: холод, темрява, зима. Людина має нести це світло і відчувати, що на ній лежить відповідальність за те, що відбуватиметься. І коли зовнішнє, і внутрішнє – пора року і внутрішній стан - доповнюють одне одного, тоді є щире відчуття, що я можу зігрівати своїм теплом, можу дбати про оточуючих , можу бути тим, хто підтримує, - говорить вальдорфський педагог Ірина ШАСТАЛ.

Вона розповіла, що в українській традиції теж є подібні ритуали запалювання і підтримання вогню: зокрема, запалювати восени посвіт (лучину). Посудину з вогником розміщували під стелею в хаті, вогонь постійно підтримувався, бо вважалося, що коли він погасне, станеться нещастя. Посвіт мав не тільки побутове, а й сакральне значення – підтримання традицій родини, як оберіг.

Ліхтарик чи посвіт – кому як подобається, а суть свята проста: приймайте світло і тепло, яке вам дарують, ділитися своїм. Так темряви стане менше.

Оксана МИКОЛЮК (журналіст та вальдорфська мама), газета «День»

Перейти до спискуВерсiя для друку