28 жовтня 2014 року у конференц-залі Київського міського будинку вчителя відбувся вечір пам’яті Анатолія Тимчика тапрезентація документального фільму про його життєвий і трудовий шлях.

Ініціатором створення короткометражного фільму став голова Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України Олександр Яцунь. Він вважає, що про таких людей як Анатолій Тимчик потрібно не просто пам’ятати, а ставити за приклад молодому поколінню. Адже він був педагогом від Бога і все своє життя присвятив народній освіті.

На вечорі пам’яті звучали найулюбленіші пісні Анатолія Івановича у виконанні відомих артистів, студентів та друзів.

Колеги, друзі, знайомі поділилися своїми спогадами про Анатолія Тимчика:

– Анатолій Іванович був справжнім прекрасним фахівцем. Людина, яка дуже добре знала освітню галузь. Він міг вирішити будь-яке питання не шляхом конфронтації, а шляхом компромісу. Це була доступна і проста людина у відношенні до підлеглих, до тих, з ким йому доводилося працювати.

Лідія Полікша,
заступник начальника 
Головного управління освіти м. Києва (1975 – 1983 рр.)

– Він був прекрасною людиною, талановитим керівником. Анатолій Іванович завжди міг щось порадити. За весь час роботи я ніколи не чула, щоб він на когось підвищив голос.

Тамара Яковлева, інспектор з народної освіти

– Це людина, на яку можна і треба було рівнятися. Він умів завжди тримати себе в руках, бачити важливе, те, що потрібно для освіти.

Галина Нікандренко, голова Дніпровської районної у м. Києві організації Профспілки працівників освіти і науки України.

 Анатолій Тимчик народився 1940 року у селі Торків Тульчинського району Вінницької області. У 1962 році закінчив Вінницький педінститут ім. М. Горького. До призначення завідувачем міського відділу народної освіти два роки обіймав у зазначеній установі посаду заступника. Анатолій Тимчик майже 17 років очолював Головно, а 1996 року був призначений заступником голови Київської міської державної адміністрації. Також він був радником Київського міського голови з питань освіти, а з 2006 року обіймав посаду радника у відділі організаційного забезпечення діяльності заступника голови КМДА Віталія Журавського.

У Київ Анатолій Іванович приїхав за направленням після закінчення у 1962 році Вінницького педагогічного інституту. Спочатку працював вихователем школи-інтернату, де через 15 днів роботи його призначили старшим вихователем. А невдовзі став заступником директора з виховної роботи.

З 1967 року працював директором СШ № 158, в якій навчалося 1800 учнів. У 1972 році став директором СШ № 204 на 2352 учні. Таких у той час в Україні було лише дві – в Києві та Дніпропетровську.

У 1974 – 1977 рр. був завідувачем Дніпровського райвно, а вже з 1977 року почав працювати у міськвно: спочатку першим заступником Р.І. Крижанівської, а через два роки, у грудні 1979 року – його завідувачем.

Анатолій Іванович переймався питаннями створення шкіл-інтернатів для дітей-сиріт. Проблема полягала у тому, що в кожній зі шкіл-інтернатів були діти-сироти різного віку, і на вихідні та свята, коли інші діти розходилися по домівках, вони залишалися в інтернаті. І постало питання організації дозвілля невеликої кількості дітей з великою різницею у віці. Тому було перепрофільовано одну із шкіл-інтернатів, де були гарні побутові умови, якою опікувалися шефи – виробничі об’єднання, у школу-інтернат для 400 дітей-сиріт.

За часів керівництва Анатолія Івановича зникли черги у дитячі садки. Ще коли він працював завідувачем Дніпровського райвно, у районі існувала черга у 10 тис. осіб. Люди з ночі записувалися до нього на прийом з питання отримання місця для дитини у дитячому садку, але тоді він нічим не міг зарадити, групи й так були переповнені: замість 25, в них було більше 40 дітей. Така ж ситуація була і в інших районах міста.

1976 – 1990 рр. стали роками бурхливого будівництва дитячих дошкільних закладів. Це питання було на особистому контролі у В. Щербицького, який сказав, що жодна дитина не має чекати чергу, щоб потрапити у садок. У 1976 році збудували 56 дитсадків, у 1977 р. – 52, а потім – 35-40 щороку. Черга зникла, і навіть було відкрито садки для дітей з різними вадами хронічних захворювань. І так само зі школами-інтернатами: для сліпих, розумово відсталих, зі сколіозом тощо. Хворі київські діти мали змогу вчитися і лікуватися у Києві, їх нікуди не відправляли, більше того – крім них обслуговували ще 5 областей України.

За час роботи Анатолія Тимчика було відкрито 128 нових шкіл та близько 400 дитячих садків. Також було додатково відрито два педагогічних училища, стали залучати до викладання у школах студентів старших курсів педінституту, університету імені Тараса Шевченка, яким запровадили індивідуальну форму навчання, матеріально заохочували. Велика потреба була у нянях та вихователях дитячих садків. Для них було збудовано великий гуртожиток на Лісовому масиві, який у той час якраз розбудовувався. Також були домовленості з будівельниками: школи здавали не 1 вересня, а 1 липня, чим надали змогу директорам укомплектувати школу кадрами ще до початку нового навчального року.

Анатолій Іванович завжди вважав, що основним у процесі навчання є вчитель, особливо вчитель початкової школи, який закладає підвалини подальшого відношення до навчання, самоорганізації людини тощо.

Він казав: «Я переконаний, що при всіх наших негараздах ми існуємо тому, що є освіта. Саме система освіти зберігає духовно-моральний потенціал суспільства.Більшість наших учителів – це ті, перед ким треба стати на коліна за їхні самовідданість, людяністьі оптимізм. І це не тільки красиві слова. Я таких учителів знаю особисто, і саме вони є найпривабливішим явищем».

Найнепривабливішим явищем він вважав соціальне розшарування учнів. Оскільки на його думку воно провокує безліч морально-етичних і соціальних конфліктів, як очевидних, відкритих, так і прихованих, заглиблених.

У кожній школі є високопрофесійні вчителі, з великим позитивним досвідом і усвідомленням своєї гуманістичної місії. Там, де таких учителів багато, школа виконує свої завдання.

Для нього неминучими цінностями життя хорошого учителя були людяність, щирість, гумор.

За матеріалами  Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України