Перед тим, як обирати дитсадок чула не раз, що у Київські садки без хабарів дитину не влаштуєш.

Для нашої сім’ї це було принципове питання. Аби життя дитини не розпочинати з першого хабара за те, щоб народитись, ми їздили в пологовий будинок у Житомир.

Я працюю в столиці на одному з телеканалів, але живу за містом, де дитсадки працюють до 17:00 й з цим ми нічого зробити не можемо.

Торік у квітні мій сусід з селища підвозив мене на роботу й відводив свою дитину саме у “Кобзарик”. Тут вже зранку старанно прибирали територію. І так – щодня.

“Ми записали сина. За півроку нам зателефонували й сказали, що є вільне місце. Ми нічого нікому не платили,” – розповів мені тоді Сергій.

Я здивувалась. І вирішила перевірити чи це правда.

Але перш, ніж записувати дитину в садок, цікавила й інша інформація. Тому питали у людей з управління освіти: до якого садка в Шевченківському районі Києва (поблизу роботи) краще віддати дитину.

Мені пояснили, що в Шевченківському районі є дійсно два хороших дитсадки: “Кияночка” і “Кобзарик”.

Але натякнули, що в “Кияночку”, яка по суті є VIP-дитсадком так просто не потрапити, як у простий, але хороший “Кобзарик”. VIP-садок не цікавив нас апріорі.

Я записала дитину у квітні у “Кобзарик”, щоправда тоді ще в Києві не діяла система електронної черги. У середині вересня ми пішли без проблем у дитсадок. Відходили перший рік і я не шкодую.

Головним свідченням того, що садок обрали правильно, є те, що сама дитина вже через місяць звикання казала, що любить обох вихователів і няню. Практично щодня казала: “А там є Таня? А Віта? І Оля? Лублу!”

Але у дитини можуть бути свої критерії, а для батьків є низка інших речей, на які варто звертати увагу. У цьому дитсадку перше, що тішить, коли приходиш, – це високий рівень безпеки.

Велику і зелену територію поблизу посольства США обгородили належним чином.

Я часто чую від молодих мам, що діти іноді тікають з садка саме попід паркан або що на території дитсадка, коли його закривають сидять молодики й залишають по собі доволі неприємні спогади.

Тут такого, на щастя, немає.

За безпекою пильнують і вихователі. Так завдяки виховательці Тетяні  Снітко у моєї дитини виявили вчасно кліща, витягнули й передали нам для експертизи на наявність патогенних борелій.

Чим швидше його виявити, тим менший ризик зараження. Цей випадок лише змусив констатувати: діти отримують належну увагу від вихователів.

Не факт, до речі, що кліща ми підчепили на території закладу. Ми могли принести його на собі до дитсадка. бо живемо в зеленій зоні – Приірпінні.

Для тих, хто возить дитину до садка транспортом розташування дошкільного освітнього закладу є дещо незручним. З дитиною у теплу пору до найближчої станції метро Берестейська йти з дитиною десь 15-20 хвилин. Взимку нечищеними вулицями дістатися до метро значно важче і відповідно довше.

Але таке розташування має свої плюси: садок віддалений від смогу траси, з усіх боків оточений житловими будинками.  Територія садка є зеленою і просторою.<

Дитмайданчики для кожної групи оснащені кількома елементами від “Інтератлетики”.

Для дітей старшого віку є один великий спортивно-розважальний елемент теж від “Інтератлетики”.

На території розташоване прекрасне футбольне поле для дітей старших груп.

Влітку, за згодою батьків, дітей тут загартовують: температуру води для ніг поступово знижують, дають ходити босоніж і т п.

Щодо розвитку дитини, то тут з ними дійсно займаються: дитина в 2 роки вдома показує, як танцює, співає пісень.

Здивувало, що в 2-річному віці їм уже зробили доволі пристойний новорічний ранок й діти в принципі розуміли, що від них вимагають вихователі.

Якщо моя подруга жалілась, що у них був ранок у приватному дитсадку Шевченківського району з пісенькою “Мишка косолапый по лесу идет…”, то у нас був прекрасний україномовний ранок з веселими піснями, на кшталт: “По сніжку підемо, зайчика знайдемо…”

Дитина приходить додому й розповідає сама віршики: “Печу, печу хлібчик” і т д.

Але у мовному питанні є певні нюанси. Деякі викладачі садка російськомовні. Цим, як правило, грішать всі дитсадки Київщини. У садках має бути державна мова. Але конфліктувати з викладачами немає сенсу. Варто просто попросити.

Для нас це було дещо критично і не лише через патріотичну складову і державницьку позицію. З народження в родині дитину вчимо українській та англійській мові. Тому навантаження третьої мови доволі небажане за таких умов.

Між іншим, у садку ви заповнюєте анкету з побажаннями й тим, як виховуєте дитину. Тут можна зазначати свої побажання про те, як ви вкладати спати дитину (в тиші, з казками, з піснями), наголосити при потребі на мові спілкування та зазначити, які методи стимулювання і покарання ви застосовуєте.

До прикладу в деяких сім’ях ставлять в куток. У деяких ні. Тут, як і з загартовуванням, варто просто повідомити вихователю про своє бачення виховного процесу.

Щодо харчування, то я взагалі дивують, як за те копійчане державне фінансування кухарі та дирекція годують стільки дітей. Меню щодня оновлюють і вішають для батьків на вході.

Є один дуже приємний момент: коли у когось день народження й хтось приносить печиво, фрукти, цукерки, то зранку вихователька питає, що можна дитині дати або кладе все кожному в шафку.

“Благодійні” внески, фактично побори, про які так часто говорять батьки тут по суті відсутні. З самого початку батьківський комітет вирішив з своєї ініціативи оновити постіль, рушники, чашки та посуд дітям.

Відповідно, гроші зібрали самі батьки, самі їх і витратили на свій розсуд. Ніхто не казав, що треба здавати в садок якісь кошти на незрозумілі речі і т д. (До прикладу в нашому селищі Коцюбинське з групи збирали 18 тисяч гривень на ремонт санвузла, на який вже є бюджетні кошти).

Природно, що матеріально-технічна база за злиденного фінансування садка залишає бажати кращого й тут вибір за батьками: залишити так, як є чи покращувати (дехто приносить з дому свої іграшки й віддає садку).

Якщо у когось з батьків є можливість допомогти садку: роздрукувати меню, опитувальники, провести цікавий майстер-клас для дітей – це роблять ті, хто мають можливість й абсолютно на добровільній основі.

Об’єктивно батьки розуміють, що якщо є можливість закупити розвивальні зошити і книжки, які не є обов’язковими, але які потрібні для більш повноцінного розвитку дітей, то вони ініціюють і закуповують. Вихователі до цих коштів не мають жодного відношення й навіть їх у руках не тримають.  У садок по суті заносять закуплені зошити, де потім пишуть та малюють наші діти.

Звісно, вихователі можуть порадити батькам, за яким зошитом їм краще займатися з дітьми.

Своїм коштом батьки іноді, навіть не щомісяця, дозакуповують додаткові миючі засоби для групи (мило для дітей, менш хімічний і шкідливий порошок). Це все узгоджується на зборах батьківського комітету й робиться за нашої ініціативи.

Щодо днів народжень та інших свят. Астрономічних і неастрономійчних поборів також немає. Добра воля кожного з батьків й є більш символічною. аніж матеріальною.

Загалом за рік перебування в дитсадку на зошити, посуд, постіль і т д витрати сягнули менше тисячі гривень. Але закуплена нова постіль, посуд переходять в наступну групу разом із дітьми.

Переведення в групу – це окремий важливий момент для тих, хто думає, коли дитину віддавати в школу й чи не залишити її ще на рік в садку.

“У нас сину ще немає 6-ти. Але за кілька місяців буде. Він вже навіть склав так звані вступні тести до школи. Нам сказали, що він готовий і може навчатись, але ми з дружиною вирішили зачекати ще рік. Попри те, що місць в садках не вистачає, нас залишили. Інших дітей теж. Ми нічого не платили нікому. У цьому плані нам з директоркою пані Наталею Борисенко дуже пощастило,” – говорить мені мій сусід Сергій, який порадив мені цей дитсадок.

У садку створені абсолютно всі умови не лише для дітей, але й для батьків, які мають змогу залишитись чесними перед собою й дати хороший приклад дітям. Ще рік тому, я дуже боялась, що не лише в журналістиці, а й в садку доведеться боротись за право дитини жити без корупції.

Коли колеги-журналісти мені не вірили, що так буває, довелося зателефонувати в управління освіти й перепитати, чи немає скарг. Виявилося, нема жодної скарги на хабарництво чи  здирництво у “Кобзарику”.

Приємно, коли саме такі скептичні журналістські очікування не виправдовуються.

Авторка: Ірина Федорів, журналістка

За інформацією Сайта громади Шевченківського району Києва