Пропозиції Гуманітарної гімназії «Гармонія»

щодо впровадження Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015–2020 роки, ухваленої Рішенням колегії Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.12.2015 року (№ 4/2-2015)

В Гуманітарній гімназії «Гармонія» відбулось засідання науково-методичної ради, де було розглянуто питання впровадження Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015–2020 роки, ухваленої рішенням  колегії Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.12.2015 року (№ 4/2-2015). З доповіддю виступила учитель української мови, історії та українознавства гімназії, кандидат історичних наук Маховська Світлана Леонідівна. Зокрема, вона зазначила: «Вважаємо за необхіднезвернути увагу освітян на той факт, що запропонований механізм втілення Концепції в життя передбачає односторонню дію, коли лише через мову людина здатна заглибитися в історію та культуру України, а відтак усвідомити свою приналежність до української нації. Зрозуміло, що подібний підхід значно обмежує можливості гуманітарної освіти як чинника формування стійкої патріотичної позиції, адже такий процес повинен бути зворотнім і водночас базуватися на вивченні мови через культуру. Інакше існує ймовірність виховати покоління «штучних патріотів», які, знаючи мову, не обов’язково матимуть чіткі проукраїнські переконання. Не можна любити та цінувати інші культури, не володіючи достеменно знаннями про свою, оскільки стати на один щабель з іншими можна лише здолавши комплекс власної чи то культурної, чи то мовної неповноцінності».  

Представляємо пропозиції Гуманітарної гімназії «Гармонія» щодо розробки дорожньої карти впровадження Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015–2020 роки:

1. Долучити до напрямків роботи навчально-виховних закладів історико-етнографічний. Однією з ефективних форм етнокультурного виховання школярів та практичної перевірки виховного впливу на особистість фольклористично-етнографічної діяльності цілком може стати функціонування на базі освітньої установи етнокультурного табору чи етнокафе, які б працювали за методикою занурення в етнокультуру різних куточків України. Адже, як показали події останніх років, дбаючи про поширення знань про національне розмаїття України та інших країн, ми значно менше приділяли уваги культурному різноманіттю самих українців, чи то на рівні етнографічних груп (лемки, гуцули, бойки тощо), чи то на рівні окремих територій, що формувалися в різних історичних умовах, а отже презентують різне культурне поле (Схід, Захід, Північ, Південь).
2. Започаткувати діяльність дитячих осередків історико-правової освіти, яка дозволить навчити молодь критично ставитися до порушення норм права в різні періоди історії України, а отже, об’єктивно оцінювати історичну реальність, тим самим, гарантуючи належний рівень виховання історичної пам’яті. На жаль, рівень викладання історії в школі поки що не дозволяє належним чином цьому сприяти, про що свідчать події останніх років на Сході України.
3. Звернути увагу на змістову складову діяльності гуртків, секцій, факультативів тощо. Необхідно враховувати той факт, що освіта утверджує не тільки національну, але й європейську громадянськість, вона відкрита до взаємозбагачення культур, культивуючи діалог між ними. Однак, українська освіта повинна спиратися лише на те цінне та розумне, що було й залишається в українському суспільстві, оскільки нині досить часто пропагуються західні нерідко спотворені життєві та культурні цінності, коли багатство і бізнес постають найвищими моральними ідеалами. Звичайно, європейський раціоналізм забезпечує людині матеріальний успіх, однак, не може забезпечити їй душевної рівноваги, спокою та гармонії життя.

Ствердити унікальність своєї культури та мови, можливо лише спираючись на національні традиції та цінності, оскільки це робить нашу культуру єдиною і неповторною. Саме тому констатуємо гостру необхідність пошуку механізмів, форм і засобів виховання особистості у динамічних умовах сьогодення, а також експериментального відпрацювання шляхів залучення школярів до збереження національних традицій, їх трансляції та адаптації до сучасних умов у рівноправній взаємодії з активною мовною політикою.